У тринадцяти кілометрів від гаїтянського міста Кап-Аїтьєн лежать руїни палацу, який носив колись назву Сан-Сусі. Цей палац свого часу був резиденцією єдиного, причому вельми незвичайного, короля країни Генріха I, який більш відомий під ім’ям Анрі Крістоф. Народившись у рабстві, ця людина піднялася під час боротьби за незалежність і згодом став самопроголошеним королем Гаїті. (esoreiter.ru)
Правління Крістофа багато в чому було орієнтоване на європейські ознаки монархічної престижу. За його наказом було побудовано не менше дев’яти палаців, п’ятнадцять замків, а також безліч фортець і особняків на землях усіх двадцяти плантацій короля.
Проте найбільш дивним спорудою, справжнім шедевром архітектурного мистецтва став саме палац Сан-Сусі, будівництво якого було завершено у 1813 році. Оскільки на Гаїті був поширений французьку мову, то з нього це досить загадкова назва перекладається дуже просто – «безтурботний». Ось чому самий величний палац короля Анрі Крістофа називають ще й «Безтурботним».
І хоча ця резиденція правителя Гаїті тут же стає місцем проведення самих розкішних і пишних свят, банкетів та інших розваг, сам Крістоф не відрізнявся не тільки безтурботністю, але навіть добротою і людяністю. Не дивлячись на те, що сам вийшов з рабів, цього короля сучасники називали жорстоким і безжальним тираном. Тому навіть палац Сан-Сусі побудований практично на кістках багатьох тисяч простих людей.
Зауважимо, що «Безтурботний» палац короля Гаїті вважався самим чудовим урядовим ансамблем у всій Вест-Індії. Більш того, навіть європейці визнавали, що Сан-Сусі по своїй пишноті міг позмагатися з французьким Версалем – вийшов такий Карибський його еквівалент.
Втім, цей палацовий ансамбль так і задумувався, ставши лише частина програми Критофа, який намагався продемонструвати іноземцям, зокрема американцям і європейцям, що чорна раса не менш, ніж біла, культурна і могутня. Один з наближених короля навіть писав у той час, що Сан-Сусі і навколишні його чудові сади, церква та інші складові цього грандіозного палацового ансамблю, споруджені нащадками африканців, чудово демонструють, що чорношкіра раса не втратила з часом ні архітектурного смаку, ні навіть генія своїх предків…
Однак царював Крістоф в його улюбленому палаці не дуже довго, вже восени 1820 року його розбив параліч, і, розуміючи, що за цим послідує (безпорадний король був не здатний протистояти державного перевороту), Анрі кінчає життя самогубством.
Сам палац, наче частинка цього деспотичного правління, незабаром теж «вмирає», немов вирушаючи в небуття слідом за своїм господарем. У 1842 році сильний землетрус на Гаїті знищує більшу частину цього прекрасного палацового ансамблю, практично другого Версаля. Залишки колишньої пишноти були розкрадені мародерами і грабіжниками. До нашого часу дійшли лише руїни цього красивого «Безтурботного» палацу, який, по суті, відображенням величі і падіння людини, яка зуміла піднятися з рабів до короля, але в душі так і залишився – рабом…