На південь від Нового Орлеана (Луїзіана, США) на кілька десятків кілометрів простягаються болота Манчак. Пересуватися тут можна тільки на човні. Проживають на Манчаке людей лічені одиниці. Багато з тих, що намагалися влаштуватися тут, виїжджали, проклинаючи той день, коли їм прийшла в голову думка оселитися в цьому «царстві примар». (esoreiter.ru)
Вкрай неприємне місце
Болото саме по собі неприємне місце: стояча вода, гнилий запах і постійне відчуття небезпеки (болото є болото). Усіма цими «красотами» Манчак володіє повною мірою плюс свої «принади». З синьо-чорної води піднімаються необхватные кипариси. Вікові дерева своєю кроною закривають болота від сонця, створюючи царство вічного напівтемряви.
Листя гасить вітер, подих вітерця тут така ж рідкість, як дощ у пустелі Сахара. Здіймався від води сморід здається в’язким як кисіль. З води стирчать покриті мохом корчі, з поверхні боліт плавають напіврозкладені трупи птахів, службовці їжею в достатку водящимся тут аллигаторам. Кращої натури для зйомок фільму жахів просто не знайти.
Болота примар
Але що за привиди бродять по болотах? Не привиди ж алігаторів лякають людей? Протягом століть шукали тут укриття втекли негри. Сотні, а може тисячі втікачів знайшли свою смерть у цих болотах, потонули або стали здобиччю алігаторів. Що ж дивного в тому, що неприкаяні душі цих нещасних бродять по топям, шукаючи собі заспокоєння? І якщо б тільки вони.
На початку XX століття білі поселенці взяли в полон жрицю вуду і тримали її тут, на Манчаке. У хроніках збереглася її ім’я – Джулія Вайт. У 1915 році її спалили. Перед смертю відьма прокляла мучителів і це місце, і після її смерті страшний ураган зруйнував три села (були людські жертви). Села так і не відродилися. А на проклятому болоті все частіше стали пропадати люди.
Збіглі раби, забрели сюди мисливці, заблукали любителі гострих відчуттів, лісоруби, намагалися налагодити тут свій бізнес – трупи їх час від часу виринають на поверхню, щоб через деякий час знову опуститися на дно. Видовище, самі розумієте, не для слабкодухих.
А ночами над болтами виття розноситься, що нагадує вовчий. Але які вовки можуть бути на болоті?! На думку місцевих жителів, це виють ругару – перевертні, люди з вовчими головами. Вдень ругару виглядають як звичайні люди, а от вночі перетворюються в монстрів і горе людині, що попадеться їм на дорозі.
Відвідайте болота Манчак!
Влада неодноразово намагалися осушити болота, але завдання виявилося непосильним. Прокляття чи жриці або опір природи була виною, але болота були, є і, ймовірно, ще довго будуть. Зуміли влаштуватися в такому страшному місці можна перерахувати по пальцях однієї руки, а відкрити який-небудь бізнес не перебуває вже протягом довгих років.
Зате натовпами повалили любителі екстриму в мрію зустріти даний привид або побачити (зрозуміло здалеку) живого перевертня. Місцеві жителі, що називається, пішли назустріч і тепер охочі полоскотати нерви можуть здійснити прогулянку по болотах у супроводі місцевого гіда-провідника. Для особливо ризикових організовуються нічні екскурсії.
Правда, болото є болото і перед виходом кожен екскурсант в обов’язковому порядку ознайомлюється з правилами, згідно з яким впав у воду туриста категорично заборонено витягувати. Дуже часто спроби врятувати лише збільшували число загиблих: алігаторів Маньчака не відлякують ні палаючі факели, ні постріли. Тільки розписавшись у графі «ознайомлений» екстремал отримає місце в човні.
Виправдовуються надії туристів на незвичайні зустрічі? І так, і ні. Багато людей стверджують, що бачили і привидів, і перевертнів, і навіть демонструють на підтвердження нечіткі фотографії, на яких при бажанні можна розгледіти все що завгодно, навіть примара спаленої жриці вуду. Втім, на більше навряд чи хтось з них і розраховував.
Автор Klim Podkova
Теги:
Перевертні