Нам здається, що сьогодні ми знаємо про Марсі дуже багато. З одного боку, вчені за допомогою зондів і роверів продовжують вивчати Червону планету на предмет її еволюції і паралельно намагаючись знайти на неї хоч якісь сліди життя, а з іншого – уфологи і незалежні дослідники намагаються виявити на знімках, надісланих з Марса, щось таке, що доводило б наявність там цивілізації або хоча б інопланетян. (esoreiter.ru)
І тими, і іншими рухає, загалом-то, одне і те ж, ось тільки підходи до обробки отриманих матеріалів і даних різні. Справа в тому, що саме вчені, а не уфологи, які першими зіткнулися з дивовижними загадками Марса, і були вражені настільки, що досі намагаються знайти їм раціональне пояснення. Але… марно.
А все почалося 11 грудня 1896 року, коли британський астроном Иллинг помітив яскраву спалах на Червоній планеті, пояснити яку ніхто з учених так і не зміг. А от письменник-фантаст Герберт Уеллс вже незабаром випустив свій пролунав на весь світ роман «Війна світів», і його припущення, що спалах пов’язана з марсіанської цивілізацією, до цих пір розбурхує уми людей.
Саме після цього земляни буквально «захворіли Марсом», а астрономи-любителі в той час ночі безперервно просиджували за телескопами в надії побачити нові спалахи. Проте чергова, у вигляді загадкової білої смуги, була зафіксована тільки в 1924 році астрономом Барабашов з СРСР. Смуга, на відміну короткої спалаху 1896 року, протрималася порівняно довго – більше 4 хвилин. Правда, це нічого не дало вченим і нічого не пояснило.
Але найяскравіша марсіанська спалах відбувся 4 червня 1937 року, тривала вона більше 5 хвилин, і її спостерігали багато астрономи світу. Спалах яскраво-блакитного кольору була настільки потужною, що її порівняли зі світною південної шапкою Марса.
Останню оранку на Червоній планеті зафіксували алма-атинські астрономи СРСР у 1956 році, вона також була досить яскравою і тривалої…
З тих пір пройшло вже чимало років і навіть десятиліть, спалаху більше не повторюються, а природа їх так і залишається загадковою, не дивлячись на всі сучасні досягнення у вивченні Марса. Є, щоправда, два, більш або менш розумних, припущення. Ось вони:
- це були виверження вулканів або удари великих метеоритів. Однак і те, й інше має залишити на поверхні Червоної планети величезні кратери, а їх – ні;
- астроном з Москви Давидов вважає, що походження спалахів – дзеркальне, мовляв, у зимовий період кристалики льоду в атмосфері Марса створюють величезну поверхню, що відбиває, посилає на Землю сильні пучки сконцентрованого сонячного світла. Правда, у цієї теорії є свої слабкі місця, наприклад, чому відображення настільки стабільний протягом декількох хвилин і куди це нібито природне явище поділося з Червоної планети, починаючи з 1956 року?
Одним словом, загадкові спалахи на Марсі ні вчені, ні уфологи пояснити не можуть. Одні будують не дуже переконливі, а інші — чисто фантастичні теорії, гідні пера Герберта Уеллса. А все зводиться до одного – про Марсі ми поки що нічого не знаємо…