У 1897 Р. Уеллс написав свого знаменитого «Людину-невидимку» і заразив людство мрією винайти спосіб зробити людину невидимою. Але для того, щоб стати невидимим, ніякі надскладні машини не потрібні. Невидимкою може стати будь-яка людина, якщо тільки… (esoreiter.ru)
Людина-невидимка в поліцейській дільниці
У 1988 році в Міннеаполісі кілька підлітків взяли собі за розвагу гуляти по супермаркетам. Гостроту походів надавали крадіжки товарів з полиць магазинів. Кожен раз після візиту в черговий торговий центр, вони хвалилися своїми «трофеями» і визначали переможця в черговому злодійському набігу.
Але все хороше колись закінчується, злодюжок взяли на замітку, затримали при виході з чергового магазину і викликали поліцію. Серед затриманих була дівчина на ім’я Дженіс, у якої були дуже строгі батьки. Вона розуміла, що вдома, коли батьки дізнаються, що їх дочка потрапила в поліцію як злодійка, її чекає дикий скандал. Дженіс колотило від страху, тіло покрилося холодним потом.
У поліцейській дільниці підлітків допитали всіх, крім неї. Більше того, поліцейські не звертали на неї ніякої уваги, наче її й не було. Тишком-тишком дівчина рушила до виходу і залишила дільницю, пройшовши повз стоять полісменів. Згодом подільники підтвердили, що і для них вона теж в якийсь момент пропала.
Донна Хігбі шукає невидимок
Цей випадок став відомий психотерапевта Донне Хігбі. Зацікавившись, вона дала оголошення в газету з проханням розповісти про випадки, коли людина ставав невидимим. І пішли відгуки.
Жінка з Каліфорнії писала, що одного разу на пошті потрапила у дивну ситуацію: ні службовці, ні відвідувачі не звертали на неї ніякої уваги, не бачили й не чули. Інша жінка писала, як «пропала» в ресторані. Чоловік з Техасу розповідав, як став «невидимкою» в кінотеатрі. Зіткнувшись з ним, люди з подивом озиралися і дивилися крізь нього.
Донна Хігбі зустрілася з деякими авторами листів і переконалася, що це психічно здорові люди і не страждають манією стати відомими завдяки журнальної публікації. Деякі згадували про події як про веселу пригоду, для деяких це було важким психічним випробуванням. Одна жінка писала, що її просто охопив жах, коли вона подумала, що залишиться невидимою назавжди.
Про щось подібне писали і в російській пресі. Один студент із Санкт-Петербурга, у якого вкрали гроші, майже місяць їздив в електричці без квитка. Контролери і попутники немов не бачили його. «Невидимість» зникла, коли проблема з грошима вирішилася.
Значить, людина може за певних умов ставати невидимим для навколишніх, блокувати зорове сприйняття себе іншими людьми? Всі вищеописані випадки відбувалися несподівано для самих «невидимок». А чи може людина ставати невидимкою навмисно?
Розповідь дільничного
Прийшла бабуся і скаржиться: хтось постійно в її квартиру заходить, то борщ з каструлі з’їсть, то речі переставить, то ванна мокра – купатися приходив. Приходимо до неї – двері ціла, замки не зламувалися. Проходимо в квартиру – сидить мужик якийсь на дивані. Питаю «Ви хто?» А бабуся: «З ким це Ви говорите?»
Взяв я цього «невидимку» за шкірку, витяг у коридор. Він і кається: жити ніде, ось прилаштувався у старенької, на питання як це так виходить, що вона його не бачить, тільки посміхається. Ну пояснив йому, що якщо старенька ще хоч раз поскаржиться на «домового», я цього «барабашку» прямо в квартирі «отоварю» і бабуся як завжди нічого не побачить.
Люди-невидимки
Цей випадок зовсім не унікальний. У 2001 році такий ось «невидимка» під час церемонії інавгурації Джорджа Буша пройшов крізь усі лінії оточення щоб просто потиснути руку президенту. В Індонезії живе ціле плем’я «оранг буньян» (заховані люди), які примудряються бути невидимими для інших людей.
Яким чином ці «невидимки» впливають на нашу свідомість, щоб зникнути з нашого поля зору невідомо, але дуже цікаво. Щоправда, є ще одна категорія невидимок – це істоти, які живуть поряд з нами, але в паралельному світі, втім, це вже окрема історія.
Автор Klim Podkova