Не дивлячись на те, що в один нещасний день найбільша Олександрійська бібліотека Стародавнього світу згоріла, його безцінні рукописи зникли далеко не всі. Хранителі цієї унікальної скарбниці людських знань прекрасно розуміли, що чекає бібліотеку в той неспокійний час, а тому копіювали найбільш цінні рукописи, замінюючи ними оригінали, і ті благополучно відправлялися в інші країни. Кажуть, що частина їх осіла в сховищах тибетських монастирів, в бібліотеці Ватикану і багатьох інших місцях. (esoreiter.ru)
Одним з центрів зберігання цих безцінних документів давнину стала і резиденція вірменської церкви Ечміадзін. Надалі у Вірменії сформувався спеціальний центр зберігання давніх рукописів Матенадаран, який став у XX столітті національним надбанням СРСР.
У 1939 році радянської влади Вірменії перевозили стародавні сувої з резиденції католікоса в Єреван. У числі учасників цієї компанії значився і молодий історик Віктор Арутюнян (насправді він був співробітником НКВС з Москви). Віктор вів щоденник, що дозволило дослідникам надалі натрапити на дуже цікавий факт.
Віктор писав у своєму щоденнику, що на одному з древніх сувоїв він побачив карту Марса, на якій до того ж був позначений супутник Червоної планети. Це настільки вразило освіченої молодої людини, що він по-хлоп’ячому витягнув цю карту і взяв її з собою, щоб вивчити її грунтовно, оскільки не міг зрозуміти, як в давнину люди могли скласти карту Марса, та ще з супутником. Справа в тому, що супутники Марса були виявлені тільки в 1877 році, до цього на Землі не існувало достатньо потужного телескопа, щоб угледіти ці незначні космічні тіла на такій величезній відстані від Землі. А на давній карті, яку практично викрав з архіву працівник НКВС, супутник був позначений. Як таке могло статися?..
Звідки древні знали про супутники Марса, залишається таємницею
Хлоп’яча вибрик молодого історика мало що йому дала, якщо судити по розчарованим записів у щоденнику Арутюняна. По-перше, текст був латинською мовою, по-друге, цей окремий листок не давав головної інформації – хто і коли склав карту.
Віктор переслав карту в академію наук Вірменії з вказівкою, звідки вона, а сам в цей час відправився на фронт (почалася Велика вітчизняна війна), де пропав без вісті. Більше ні про нього, ні про тієї злощасної карті – жодних відомостей дослідникам виявити не вдалося. Швидше за все, цей сувій досі лежить в архіві Матенадарана в Єревані.
Непрямим свідченням, що таке могло бути (що про Марс і його супутники знали в глибокій старовині) служить Тлумачний словник грузинського вченого Саби Орбеліані (1658-1725), в якому можна знайти згадування про супутнику Марса з радіусом орбіти в 24019 кілометрів (сучасне значення радіуса орбіти для супутника Деймоса — 25459 кілометрів). Не виключено, що Орбеліані міг у свій час відвідати Ечміадзін, де почерпнув відомості про Марс з зберігалася там рукописи, окрему карту якій бачив Віктор Арутюнян.
Насамкінець хочеться зауважити, що якщо поставити завдання розшукати ту старовинну карту Марса, то зробити це буде не так-то просто: у фондах Матенадарана налічується понад 200 тисяч різних старовинних документів. Це якщо не враховувати всілякі перепони, які слід очікувати з боку влади Вірменії, як і інші непередбачені труднощі, які неодмінно виникнуть перед будь-яким дослідником…
Теги:
Марс